Впровадження нової розробки у промисловість викликало появу неочікуваної проблеми. Виявилось, що ті, хто займався виробництвом нових фосфорних сірників, страждали від фосіозу щелепи та інших захворювань кісток. Крім того, в одній коробці тогочасних сірників було настільки багато білого фосфору, що його вистачало для того, щоб убити людину. У зв’язку з цим, невдовзі сірники стали одним із інструментів для самогубців; стали частими випадки смерті та самогубства від поїдання головок сірників. Вперше звіт про фосфорний некроз був зроблений у 1845 році Лорінсером у Відні; нью-йоркським хірургом теж була опублікована брошура з нотатками про дев'ять відомих випадків отруєння фосфорними сірниками.
|
|
Білий та червоний фосфор
Умови праці жінок-робітниць на фабриках сірникової компанії Bryant & May були настільки важкими, що призвели до страйку лондонських сірникових робітниць 1888 року. Причиною страйку стали масові серйозні ускладнення здоров'я внаслідок роботи з білим фосфором, зокрема фосфорний некроз щелепи, який викликала надлишкова кількість фосфору в організмі. 23 червня 1888 року громадський діяч Енні Безант опублікувала статтю про цю проблему в своїй щотижневій газеті The Link. Був створений страйковий фонд і деякі газети почали збирали пожертви від читачів. Також пожертви збирали жінки та дівчата, а члени Фабіанського товариства, включаючи Джорджа Бернарда Шоу, Сіднея Вебба та Грема Уолласа, брали участь у розподілі зібраних грошей. Страйк та негативна реклама привели до внесення змін у трудове законодавство для обмеження наслідків для здоров'я від вдихання білого фосфору.
|
|
Страйк лондонських сірникових робітниць 1888 року (ліворуч) та
звіт про небезпечність використання білого фосфору
Були зроблені спроби зменшити шкідливий вплив на робітників шляхом запровадження перевірок виробництва. У 1850 році Антон Шреттер фон Крістеллі виявив, що під час нагрівання білого фосфору за 250 °C у інертній атмосфері він перетворюється на червону алотропну модифікацію, яка не загоряється за контакту з повітрям та не є отруйною. Було висловлено припущення, що це може стати відповідною заміною у виробництві сірників, хоча це приведе до його здорожчання.
Антон Шреттер фон Крістеллі
Іншим варіантом стало використання у виробництві фосфору сесквісульфіду P4S3. Два французьких хіміка, Анрі Савен і Еміль Давид Каен, у 1898 році довели, що додавання P4S3 дає можливість отримати неотруйні сірники, які можна запалювати об будь-яку поверхню, а їх головки втратять вибухонебезпечність.
Фосфор сесквісульфід P4S3
Британська компанія Albright and Wilson була першою компанією, яка почала комерційний випуск сірників за новою технологією. Компанія розробила безпечний спосіб промислового виробництва червоного фосфору у 1899 році і почала продавати його виробникам сірників. Однак білий фосфор продовжував використовуватися і серйозні наслідки його дії врешті-решт змусили деякі країни заборонити його використання. У 1872 році він був заборонений у Фінляндії, у 1874 – Данії, у 1897 – Франції, 1898 – Швейцарії, 1901 – Нідерландах. Нарешті, Бернська конвенція (Швейцарія), датована вереснем 1906 року, заборонила використання білого фосфору у сірниковій промисловості. Вона вимагала від кожної країни ухвалення закону, який би забороняв використання білого фосфору в сірниках. У 1908 році Великобританія ухвалила закон, що забороняв його використання після 31 грудня 1910 року. Сполучені Штати не ухвалили закон, але натомість у 1913 році запровадили «штрафний податок» на сірники на основі білого фосфору. Він був настільки високим, що його виробництво стало фінансово невигідним. У 1914 році заборона була введена у Канаді, 1919 році – у Індії та Японії, 1925 році – Китаї.
У 1901 році Олбрайт і Вілсон почали виробляти сесквісульфід фосфору на своєму заводі на Ніагарському водоспаді, штат Нью-Йорк, для ринку США, але американські виробники продовжували використовувати сірники з білим фосфором. Завод на Ніагарському водоспаді виробляв їх до 1910 року, коли Конгрес США заборонив постачання сірників з білим фосфором у міждержавну торгівлю.
Олексій ПИЛИПЕНКО
